журиал длядітеи РІК ХХУІІІ КВІТЕНЬ-ВЕЛИКДЕНЬ 1981 Ч. 4. (318) - PDF

Description
журиал длядітеи РІК ХХУІІІ КВІТЕНЬ-ВЕЛИКДЕНЬ 1981 Ч. 4. (318) Марко БРИКОВИЧ, 7 років 'ЖШШ ЕЙ КОЖНОГО BIKV з кольоровими ілюстраціями виходить кожного місяця у Видавництві Свобода заходами Українського

Please download to get full document.

View again

of 16
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Shopping

Publish on:

Views: 18 | Pages: 16

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
журиал длядітеи РІК ХХУІІІ КВІТЕНЬ-ВЕЛИКДЕНЬ 1981 Ч. 4. (318) Марко БРИКОВИЧ, 7 років 'ЖШШ ЕЙ КОЖНОГО BIKV з кольоровими ілюстраціями виходить кожного місяця у Видавництві Свобода заходами Українського Народного Союзу. Редаґує Колегія. Річна передплата становить у ЗСА 8.00 дол. у інших країнах рівновартність цієї суми. Для членів УНС 5.00 дол. Ціна окремого числа 75 центів. Ціна подвійного числа 1.00 дол. THE RAINBOW VESELKA Обкладинка роботи Марти Гулей-Леґецкіс Published monthly, except May to August Bi monthly at Jersey City, New Jersey Montgomery Street Jersey City, New Jersey Subscription $8.00 per year, UNA members $5.00 per year. Entered as Second Class at Jersey City, N. J. Ілюстрація на обкладинці Марта Гулей-Леґецкіс Дівчатка з писанками Ярослава БОЖЕМСЬКА ХРИСТ РЕС Ілюстрація О. СУДОМОРИ (Голова Христа Зеновій Онишкевич) Дзвонять дзвони, гомін лине Ген, високо до небес, Бо сьогодні День Великий: З мертвих Божий Син Еоскрес! Дзвонять дзвони в храмах Божих, Чудо із усіх чудес Вже співають хором люди Радісне Христос Воскрес! Встав із гробу, як в пророчих Книгах сказано було, І серця розбиті людські Поєднав Він ув одно» Він зірвав гріха окови І для нас готовить рай Із неволі, Христе-Боже, Увільни наш Рідний Край! Щоб і там без тюрем, горя Воскресення Твого день Зустрічали наші рідні Серед радісних пісень. Щоб і там дзвонили дзвони, В храмах Божих спів лунав, Щоб раділа Україна: Воскресення День настав! Мирослав ПЕТРІВ Сонечко весняне, Вранішнє, рум'яне, Стало край вікна; Узяло хмаринку, Кличе з хати Інку: Вийди на хвилинку, Ось дарунок! На! Поки вийшла Інка, Вітерець дихнув, ВЕСНЯНІ II ДАРУНКИ у, мов пір'їнку, Сонцю з ручок здув. Мов рожева мла, Хмарка попливла - Хмарки вже нема, Інка в плач... Дарма!.. Сонце засміялось: Дівчинко, не плач! Ще й тобі зосталось Подарунків, бач! Для синеньких очок Квітів килимочок, Для усточок сміх, І м'який обміжок Для дитячих ніжок Легких і малих. Обміжок межа (green ridge between two fields). КОЛИ ПОМЕРКЛО СОНЦЕ. (Ілюстрації Миха Це діялось на ранній провесні, давним давно. Між стрімкими скелями, у глибокому темному проваллі лежала підстрілена ловцем серна. Коло неї стояло молоденьке сернятко і, схиливши голову, сумно дивилося на свою маму, мов питалося, як їй допомогти. Моя дитино! промовила серна до сернятка. Глибока моя рана, смерть заглядає мені в очі, але я не хочу вмирати! Побіжи на високу полонину, щипни з-під білого каменя травиці-немриці і принеси мені. Всі наші предки лікувалися нею в годину знемоги може й мені вона поможе. Добре, мамо! відповіло сернятко і стрілою помчалося по скелях, все вище й вище, аж на високу полонину, де під білим каменем росла травиця-немриця. Сернятко щипнуло кілька стебелин і хутенько побігло назад. Ось перебігає воно невеличку галяву, де попри вориння в'ється круто вгору стежка. Знизу йде мандрівник з вузликом на плечах. Ступає звільна, крок за кроком. Та раптом почуло, що мотузок схопив його за шию й міцно здавив. Сернятко зойкнуло. Воно попало в сильце і борсалось тепер безсило, мов мушка в павутинні. Доки вистало сил, кидалося і рвалося, а потім звалилося на землю і лежало без руху. Тим часом мандрівник веселими очима розглядався по околиці, і видно було, що його радує чудова краса високих гір. Нараз з-за скелі вискочив зарослий чорною бородою чоловік, підняв угору довгу ломаку і кинувся назустріч мандрівникові. Гроші або життя! закричав. Бідний! пожаліло сернятко мандрівника. Попався в тенети так, як і я! Невже обом нам призначено марно загинути? У кущах зашаруділо, затріщали сухі галузки. Хтось пробирався гущавником, хода ставала все виразніша. Сернятко скулилось, зщулилось, раде обернутись, коли б можна, в камінчик або купку моху але дарма! Смерекові вітки розхилилися і, з-між них глянула вовча морда з висопленим язиком. А-а-а! аж завив вовк на радощах і облизав губи, побачивши сернятко. Ой, вовк! зойкнуло сернятко, і в нього завмерло серце. Ні, це не вовк, це вже смерть моя прийшла до мене! А, може, ні? Може це такий вовк, що дасться ублагати? Дядечку вовчику! закликало сернятко. Не їж мене! Дивись, яке я маленьке і худеньке! А ще й до того моя матуся хвора, і я мушу принести їй на лік зеленої травиці-немриці. А вже ж, що тебе з'їм! відповів вовк. Що мене обходить твоя мати? Худеньке ти це правда, але голодному і те добре. Михалевича) І вовк роззявив пащу, щоб пожерти бідне сернятко. В ту саму хвилину на галяві роздався крик. Вовк почув людський голос, здригнувся, наїжив шерсть і повернув голову в сторону галяви. Він побачив, що розбишака повалив мандрівника на землю і підняв над ним ломаку. Моя смерть! подумав мандрівник, побачивши над головою ломаку. Нараз сталося щось незвичайне. Сонце померкло. На землю впала ніч так несподівано, мов би хтось прикрив її величезним платком. Гори, ліси й долини пірнули в пітьмі. Земля здригнулась, а з її нутра понісся глухий гуркіт, мов підземний грім. Що сталося? зашуміли ліси смерековим гіллям. Що сталося? загомоніли гірські потоки, водопади й шипоти. Що сталося? загуділи вітри, що несли на міцних крилах білі, мов баранчики, хмари. Сернятко побачило в темряві, як вовк завив з переляку і, круто повернувшись, почав утікати. Біг наосліп, ударяючись об дерева, обтовкаючи собі боки об скелі. За хвилину за вовком і слід застиг. Сернятко почуло, що сильце вже не давить його і не держить на припоні. Взагалі, його мов не було. Долі лежало помотане мотуззя. Сернятко було вільне. Воно вискочило з гущавини і побігло впоперек галяви. На галяві теж діялося щось навдивовижу. Розбишака, мов задеревів з несподіванки, і ним огорнув такий переляк, що ломака випала з руки. Розбишака заточився, мов п'яний, кинувся втікати, спотикався і падав. Бігудолину з криком і плачем, а за ним котилося зрушене його ногами каміння. Коли сернятко опинилося в проваллі, назустріч йому вийшла мати-серна. її неміч десь поділася, рана почала гоїтись, м'язи відчували колишню силу. Що це, матінко, за диво? питалося сернятко і розповіло свою пригоду з вовком та розбишакою. Чому так раптом померкло сонце і що означають ті громи, що добуваються з-під землі? Матінка не знала. Вона була тільки серною. Але за кілька тижнів вона довідалася від пташкисусідки, що прилетіла з теплих країв. Серна здивувалася, що пташка мала під шиєю червоне пір'ячко, що виглядало, мов велика капля крови. Сталося велике чудо! розповіла пташка. Там, далеко-далеко, за горами, за морями, лихі люди вбили Божого Сина. Я сама бачила Його, розп'ятого на хресті. Я сиділа на рамені хреста і сумно дивилася, як колючки тернового вінка в'їдалися в Боже тіло, а з ран випливала кров. Я не втерпіла, підійшла ближче і стала дзьобом виймати колючки. При тім замазала собі кров'ю пір'ячко. Я побачила Його смерть між двома розбійниками. Коли тіло Ісуса повисло мертве на хресті, померкло сонце і здригнулася земля. На всіх лихих людей і хижих звірів напав великий переляк, а терплячі і покривджені зраділи. Це бо Син Божий умер за гріхи світу, пролив кров за визволення його зі сітей злоби. А за три дні Він воскрес із могили, і настала велика радість на землі. Пташка хотіла змити кров, що замазала її пір'я. Але це їй не вдалося. Пір'я залишилося червоним на пам'ятку, що маленька пташка пожаліла Божого Сина. Із того часу всі її діти, внуки, весь її рід дістали під шиєю червоне пір'я. Роман Завадович (за журналом,, Світ Дитини р.) Пояснення-сповничок: померкнути to be dark; неміч недуга (Mines); провалля precipice, gulf; полонина пасовисько на верху гори; вориння загорожа з довгих молодих смерічок; борсатися кидатися, пручатися, шарпатися (flonder, welter); щипнути скубти (to crop, to browse); сильце trap; скупитися скорчитися; ублагати to entreat; наїжитися (волосся) to ruffle up; кулак fist; ломака - костур (cudgel); шипіт малий водопад; долі on the ground; м'яз muscule; колючка thorn; хижий predacious; ущелина яр (ravine); серпанок veil; тенети сіті. Михайло МАМОРСЬКИИ ЯК І С У С УМИРАВ НА ХРЕСТ і... Як Ісус умирав на хресті, Янголята ридали святі, Сум упав на людей і природу: І Йордань скаламутила воду, І зів'яли квітки серед трав... То Христос на хресті умирав. Як умер Божий Син на хресті, Землю вкрили тумани густі, День у ніч обернувся, а з хмари Грім вогнем спалахнув і ударив, Темінь ночі надвоє роздер... То Ісус на Голготі умер. Як ховали в могилу Христа, Зажурилися села й міста, Вітер вив-завивав понад полем, В гаї пальми згиналися з болем, Плакав дощик, немов сирота... То ховали в могилу Христа. Як Ісус із могили воскрес. Засміялося сонце з небес. Розцвітали лілеї чудові, Щебетали пташки у діброві, Сум розвіявся з вітром і щез Всі сказали: Христос воскрес! Б 9 : і і 1 ': '/'І Е (Ь (Оформлення сторінок Едварда Козака Обряд це припис, за яким відбуваються урочисті богоспуження в церкві. Але є також обряд народний, його можна назвати теж звичаєм, напр., ставити на Різдво сніп-,,дід в хаті за столом, посівати зерном на Новий Рік, прибирати зеленню доми і подвір'я на Зелені свята тощо. Дуже багато таких обрядів-звичаїв виконує український, передусім сільський нарід, у великодній час. Він триває від Вербної неділі до Провідної неділі цілих два тижні. Неможливо перечеслити всі ці звичаї, тому згадаємо тут лише про найважніші. Українські діти у вільнім світі знають про це небагато або й зовсім не знають. Народні обряди є частиною духової культури народу, їх треба знати, тому ми хочемо дещо про них розповісти. Наближення Великодня заповідає вже попередня неділя. Називають ЇЇ Вербною, Шутковою або Квітною. Втой деньу церквах посвячують лозу або вербу на пам'ять урочистого в'їзду Ісуса Христа до Єрусалиму, коли нарід вітав Його пальмовим віттям. Вийшовши з церкви, українські люди злегка б'ють одні одних лозою, примовляючи: Лоза б'є. не я б'ю віднині за тиждень буде Великдень . Тією лозоі-о господарі виганяють перший раз навесні худобу на пасовище або садять її в землю, щоб коло осел: росла посвячена лоза . Останній тиждень перед Великоднем називається Страсним Тижнем. Власне, в церкві починається він у четвер. Його називають у народі різно живним, великим, навським або і мертвецьким. Того дня ввечері читають у церкві 12 Євангелій, де описано муки Ісуса Христа. Це дуже гарне, але й жалісне богоспуження. Слухаючи ці сумні історії, люди тримають запапені свічки і несуть їх запалених аж до дому. Вдома випалюють їх полум'ям хрест на сволоці і переховують цілий рік. Запалюють їх також під час громової бурі або вкладають в руки вмираючому. Після читання Страсних л * Євангелій, на знак жалоби не здвонять у церковні дзвони аж до Воскресної Утрені. Велика П'ятниця день жалоби. Люди мало працюють, бо це свого роду свято: не рубають дров, не прядуть, не шиють. Ідуть до церкви і моляться коло..божого Гробу , де на образі-плащениці лежить замучений Спаситель світу. Так само роблять у Велику Суботу. Тримають суворий піст, а тим часом готуютьстрави на Великдень. В суботу вночі парубки розпалюють коло церкви або на цвинтарі велику ватру живий огонь або субітку , в якому палять старі ворота, плоти та інше вже непридатне господарське приладдя. З вогню ідуть просто на Воскресну Утреню. Великдень на українськім селі три дні великої всенародної радости, бож воскрес Христос. По Воскресній Утрені й Службі Божій панотці благословлять..свячене , хліб-,.паску , яйця, масло, сир, мак, хрін, м'ясо. По великоднім сніданку люди громадно йдуть під церкву. Три дні без перестанку дзвонять дзвони, дівчата співають
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks