РОЗВІДКИ ДАВНЬОРУСЬКЕ ЛІТОПИСАННЯ В СТУДІЯХ М.І. КОСТОМАРОВА - PDF

Description
РОЗВІДКИ УДК: 930 (477) «18» Ірина Чугаєва ДАВНЬОРУСЬКЕ ЛІТОПИСАННЯ В СТУДІЯХ М.І. КОСТОМАРОВА На основі аналізу наукової спадщини М.І. Костомарова визначається роль і місце вченого в історичній науці

Please download to get full document.

View again

of 15
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Memoirs

Publish on:

Views: 7 | Pages: 15

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
РОЗВІДКИ УДК: 930 (477) «18» Ірина Чугаєва ДАВНЬОРУСЬКЕ ЛІТОПИСАННЯ В СТУДІЯХ М.І. КОСТОМАРОВА На основі аналізу наукової спадщини М.І. Костомарова визначається роль і місце вченого в історичній науці ХІХ ст. як дослідника давньоруських літописів. Ключові слова: М.І. Костомаров, «Повість временних літ», Київський літопис, чернігівське літописання. Значення давньоруського літописання важко переоцінити, а його історіографія багатогранна та незліченна. Це підтверджується й тим фактом, що до сьогодні жоден із літописних зводів, які дійшли до нас (не кажучи вже про т.зв. «гіпотетичні зводи», які вчені, починаючи із О.О. Шахматова, намагаються реконструювати), не можна назвати повністю дослідженим виникають усе нові й нові питання, а «білих плям» не меншає. На зламі ХХ ХХІ ст. активізувалися студії, що стоять на стиці наук історії і психології, історії та соціології, історії й антропології, історії і філософії, історії та лінгвістики і, нарешті, історії і математики: застосовуються нові методи і методики дослідження джерел, а старі методології піддаються ревізії. Тому увага сучасних дослідників доби Давньоруської держави звернена, в першу чергу, на перевірку аксіом та на перегляд усталених в історичній науці концепцій відносно давньоруських літописів. Більшість із них укорінилися в історіографії ще з середини XVIII початку ХХ ст. часів В.М. Татіщева, А.Л. Шлецера, М.М. Карамзіна, М.П. Погодіна, К.М. Бестужева-Рюміна, М.І. Костомарова, С.М. Соловйова, І.О. Тихомирова, О.О. Шахматова та багатьох інших. До сьогодні не існує ґрунтовної узагальнюючої праці з історії дослідження давньоруського літописання. Є лише окремі систематизовані праці з історіографії проблеми літописання XVIII XIX ст. 1 та студіювання літописів у 1918 на початку 1970-х рр. 2. Також окремо можна виділити серйозну і ґрунтовну бібліографію давньоруського літописання, що включає праці, опубліковані до 60-х рр. ХХ ст. 3 Особливе місце у дослідженні літописання взагалі та у пошуці відповідей на концептуальні питання історії складання текстів літописів, визначення їхніх протографів, виокремлення і порівняння їх списків та редакцій, у дослідженні джерел літописців, а також авторства літописів належить студіям учених кінця XVIII початку ХХ ст. Адже саме у цей час були відкриті та опубліковані тексти більшості літописів, відомих у наш час, та розпочаті ґрунтовні та цілеспрямовані їх дослідження. Поряд зі значним науковим доробком М.І. Костомарова, присвяченим козацькій добі історії України, окреме місце посідають його студії, присвячені пері- Чугаєва Ірина Костянтинівна аспірантка кафедри історії та археології України Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. Сіверянський літопис 39 оду існування Давньоруської держави і, зокрема, літописам, яким він відводив особливу роль як джерелам з історії Давньоруської держави. На сьогодні існує чимало наукових публікацій, присвячених життю, науковій творчості та громадсько-політичній діяльності М.І. Костомарова. Дослідники переважно приділяли увагу історичним поглядам Миколи Івановича на проблеми історії України польсько-литовської доби та особливо на історію України періоду Гетьманщини, у той час, як погляди вченого на давньоруську історію майже не відображені в цих працях. При цьому доречно згадати слова Ю.А. Пінчука, який писав: немає такого періоду в історії України середніх... віків, дослідникам якого не доводилося б користуватися його (М.І. Костомарова. І.Ч.) творами 4. М.І. Костомаров був не тільки істориком, етнографом, фольклористом, громадсько-політичним діячем, а й дослідником літописів, стояв біля витоків наукового студіювання давньоруських хронік. Він одним із перших проаналізував джерела, походження та складові частини літописних зведень 5. Хоча Микола Іванович і не був провідним фахівцем у галузі дослідження літописів (його погляди взагалі випадають з історіографії літописання ХІХ ст.), однак він мав свою оригінальну концепцію історії літописання, яку висвітлив у праці «Лекции по русской истории. Ч. 1. Источники русской истории» (СПб., 1861) та у серії статей «Предания первоначальной русской летописи VI XII» у журналі «Вестник Европы» (1873). В останній праці Микола Іванович зосереджувався на аналізі переказів давньоруського часу як усних джерелах літописців (вони, на його думку, були основними), що збереглися у «Повісті временних літ». Дослідник порівнював інформацію літопису зі свідченнями візантійських хроністів, а також польських істориків XV ст. (Ян Длугош), переповідаючи при цьому у дусі позитивістської методології сказання про переселення слов ян, про угрів та обрів, про родоначальників слов янських племен і міста Києва (Радима і Вятка; Кия, Щека і Хорива) та козарів, про покликання князів, а також про постаті князів Аскольда та Діра, Олега, Ігоря, Ольги та Святослава 6. У роботі «Лекції з руської історії» М.І. Костомаров за свою мету ставив огляд джерел «удільно-вічового періоду» історії Русі, з ясування їхнього складу і достовірності (тобто внутрішня критика джерела) та значення в діяльності народу 7. Серед них головне місце вчений відводив давньоруським літописам. Варто відзначити, що сам твір побудований як тематичний збірник із конспектами лекцій. Це визначило і дещо поверховий, але чіткий виклад матеріалу. Дослідник визначив, що всі літописи мали єдиний початок до ХІІ ст., до 1110 р. у вигляді «Повісті временних літ», і лише з появою розвинених удільних областей-князівств літописання розподілялося вже на місцеве суздальське, переяславське, галицько-волинське: «Летописи имеют тот общий характер, что они исходят от одного общего начала, так что до ХІІ в. образуют одну общую летопись, и только с этого с этих пор разветвляются на местные» 8. На жаль, він не виділяв сліди іншого місцевого літописання чернігівського, сіверського, смоленського та інших, що помічали вже наступні покоління дослідників. Утім, М.І. Костомаров одним із перших визначив ознаки авторства сучасника описуваних подій. Згідно з його поглядами, більшість літописних повідомлень записана саме сучасниками, оскільки «в летописи вошли многие события, о которых никто не мог написать, кроме лиц, прямо участвовавших в них; наконец, это можно видеть особенно из тех мест, где летописец говорит о себе» 9. Також він помітив, що смерть князів, духовних ієрархів у Київському літопису ХІІ ст. зазначається з точною повною датою (одна з головних рис руки автора-сучасника 10 ). Останні були внесені туди із синодиків. Місцеві явища природи, яким надавалися надзвичайні й віщувальні властивості, з точною датою були записані місцевими священиками. Отже, не дивно, що літопис, який вівся у Києві, поповнювався з різних джерел місцевого походження 11. Замовниками літописів були князі, тому ці джерела мали офіційний характер, 40 Сіверянський літопис а авторами літописів були сучасники та очевидці описуваних подій, церковні і світські особи. На користь цього Микола Іванович наводить численні приклади, серед яких фрагмент Київського літопису ХІІ ст. під рр., де не випадково особливо детально описані тогочасні події 12. Однак дослідник помилявся, говорячи, що ведення літописів на замовлення і під наглядом князів та сучасність описуваних подій є аргументами достовірності викладеного матеріалу. Це, навпаки, свідчення заангажованості літописців та ідеологічного забарвлення (симпатія до одних князів і антипатія до інших) текстів літописів. Проте писалися літописи і у монастирях, і у церквах, присвячені церковним подіям та явищам природи, яким надавалися віщувальні властивості. М.І. Костомаров намагався визначити літописну роботу кожного з авторів літописів (при цьому структуруючи тексти літописів), з ясовуючи етапи складання текстів. Дослідник сумнівався, що автором усього тексту «Повісті временних літ» був Нестор. М.І. Костомаров вважав, що цей літопис написаний декількома особами, через що у його тексті трапляються протиріччя та недоречності щодо змісту, різне спрямування розповіді та її загальний тон 13. Учений визначив, що Нестор був автором Печерського літопису (оскільки у Києво-Печерському патерику неодноразово фігурує його ім я як автора житійних сказань святих Даміана, Ієремії, Матфея та Ісакія, які увійшли і до літопису), що як одна із складових частин увійшов до «Повісті временних літ»: «Вероятно, Нестор писал Печерскую летопись и эта монастырская летопись занесена была в нашу («Повесть временних лет». І.Ч.) как одна из составных частей ея; вероятно все, что в ней относится к Печерскому монастирю, взято из этой монастырской летописи, писаной, между прочим, и Нестором; но не все, заключающееся в ней, следует приписывать монаху или вообще Печерской обители» 14. Шляхом аналізу і зіставлення інформації різних літописних повідомлень М.І. Костомаров дійшов висновку про авторство останніх літописних статей ігумена Видубецького монастиря Сильвестра, який упорядкував усі окремі казання в єдиний текст літопису, і тому його слід вважати автором «Повісті временних літ» 15. Проте на час життя М.І. Костомарова це була застаріла думка, адже ще М.М. Карамзін довів, що Сильвестр не був продовжувачем літопису Нестора, а лише переписувачем (редактором), тому його ім я і зафіксовано у «Повісті временних літ» 16, та й Нестор писав не тільки Печерський літопис, але й київську хроніку, датовану від 1110 до 1113 рр. (А.Л. Шлецером та М.М. Карамзіним) 17. Учений також помилково вважав, що саме Сильвестр проставив дати у «Повісті временних літ» 18, що насправді зробив Никон Печерський. Весь текст «Повісті временних літ» М.І. Костомаров розподілив на такі структурні частини: Повість давніх літ 1043 р., Печерський літопис (Повість) 1051 р., розповідь про Кирила і Мефодія, договори з греками, історія хрещення Володимира Святославича, духівна Володимира Мономаха, розповідь про характерників, розповідь про Василька, князя Теребовльського, доповнення з візантійських текстів тощо. Однак при цьому дослідник скептично ставився до реконструкції первинної «Повісті временних літ» Нестора 19. Таке структурування «Повісті временних літ» не знайшло прибічників серед наступних поколінь дослідників, тому і не прижилося в історичній науці. Зокрема, не знайшло послідовників і датування «Повісті временних літ» і початку Київського літопису з 1111 р. Продовження літопису Сильвестра М.І. Костомаров вбачав у Київському літопису 1200 р., який він розподілив на дві нерівні частини р. і після 1146 р. (детальна розповідь). Також він визначив автора, який нібито сам вписав своє ім я в літопис під рр. це ігумен Андріївського монастиря Симеон. М.І. Костомаров підкреслював складну структуру Київського літопису, що складається із фрагментів, які не належать до київського літописання 20. М.І. Костомаров помітив, що з 1146 р. літопис приймає характер безперервної детальної розповіді, тому є іншим твором по відношенню до попередніх літописних статей. Цей «твір» він назвав повістю про військові події, пов язані із Ігорем Сіверянський літопис 41 Ольговичем та боротьбою Ізяслава Мстиславича з Юрієм Долгоруким. Її автором, на думку дослідника, була світська людина, яка брал
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks