ГУМАНІТАРНИЙ ВИМІР ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІКО-ВИРОБНИЧИХ СТРУКТУР В УМОВАХ НЕОЕКОНОМІКИ - PDF

Description
Е.М. Герасимова, докторант Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова ГУМАНІТАРНИЙ ВИМІР ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІКО-ВИРОБНИЧИХ СТРУКТУР В УМОВАХ НЕОЕКОНОМІКИ У сучасних умовах процесу

Please download to get full document.

View again

of 6
All materials on our website are shared by users. If you have any questions about copyright issues, please report us to resolve them. We are always happy to assist you.
Information
Category:

Art & Photos

Publish on:

Views: 6 | Pages: 6

Extension: PDF | Download: 0

Share
Transcript
Е.М. Герасимова, докторант Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова ГУМАНІТАРНИЙ ВИМІР ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІКО-ВИРОБНИЧИХ СТРУКТУР В УМОВАХ НЕОЕКОНОМІКИ У сучасних умовах процесу глобалізації світова економіка перебуває в перехідній фазі, коли її індустріальна форма розвитку входить у стан нової економіки, для якої визначальним показником є виробництво, оброблення та поширення інформації. Оскільки інформація як економічне благо має таку низку властивостей, котрі сприяють докорінній зміні ринкових та конкурентних структур, то й інституційні правила ринкової економіки також мають перетворюватися. Дотепер помітними лишаються тільки структурні зародки неоекономіки, але вже можна констатувати, що остання поставить підприємства, робочу силу й економічну політику перед цілком новими вимогами. Як і за часів промислових революцій, перехід до неоекономіки відбуватиметься не відразу, а поступово, з різною швидкістю у різних сферах економіки та регіонах світу. Проте, на відміну від минулих революцій, неоекономіка не обмежуватиметься невеликим колом високорозвинутих країн; з часом вона охопить усю світову економіку. Тому позиції цілих національних господарств у міжнародному поділу праці визначатимуться цілком за іншими принципами, а конкуренція стане остаточно глобальною конкуренцією. Вирішальні технології епохи індустріалізації прискорювали процес інтенсифікації основного капіталу в господарській системі тієї або іншої країни. Своєю чергою, визначальні технології інформаційної епохи, які є наявними у будь-який проміжок часу, сприяють інтенсифікації знань у господарстві. Суттєва відмінність між двома домінуючими технологіями обов язково виходить на поняття гуманітарного виміру виробничих процесів через те, що змінюється змістовний характер поняття гуманного капіталу, його структурних позицій у системі економіко-господарських відносин. Він стає найбільш цінним ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або накопичене матеріальне багатство. У сучасному світовому господарстві фізична праця займає дедалі меншу частку виробничого процесу або переміщується в країни з дешевою робочою силою. Вона перестає бути основою створення вартості, тому до ринкових відносин залучається вже не творчість, а відчужені від неї результати творчої праці. Обмінюючись на інші блага за цінами, які змінюються, вони здатні дати суб єкту творчості прибуток, аналогічний прибутку на вкладений капітал. У цьому сенсі творча праця особистості являє собою невід ємний від неї специфічний капітал, котрий є не чим іншим, як людським капіталом [1, 120]. Проблема сутності людського капіталу та його роль у системі економічного знання завжди викликала інтерес у економістів. Першу спробу оцінити людський капітал здійснив класик західної політекономії В.Петті у праці Політична арифметика, надалі питання праці розглядаються у творах К.Маркса та Ф.Енгельса. Через певний час до цієї проблематики звертаються німецький фахівець з економічної статистики Е.Енжел, англійський економіст Дж.Ніколсон та засновник кембриджської школи політекономії А.Маршал. Вперше на те, що економіка постає як наука про людську діяльність звертає увагу австрійський економіст Л. фон Мізес у своїх працях 30-х років ХХ ст. Англійський економіст Л.Роббінсон пропонує визначити економіку як науку про людську поведінку з погляду відношень між цілями та обмеженими засобами, котрі можна вирішувати різноманітними, можливо протилежними, способами. М.Фуко, своєю чергою, формує новітнє уявлення про людину як про людський капітал. Надалі зростання значення людського фактору виробництва за умов науково-технічної революції сприяло появі й поширенню теорії людського капіталу (кінець 60-х років ХХ ст.). Розробка засад цієї теорії належить прихильникам напряму вільної конкуренції і ціноутворення в західній політичній економії американським економістам Т.-В. Шульцу та Г.-С. Беккеру. Дещо пізніше цими проблемами займалися Дж.Кендрік, Ц.Гріліхес, Е.Денісон та ін. Якщо концепція людського капіталу на Заході з являється ще у х роках ХХ ст., то в Україні вона знаходить своє місце лише на початку 90-х років. Сучасні вітчизняні автори, як економісти, так і філософи, приділяють досить значну увагу дослідженню соціальнофілософських засад економічного знання, зокрема проблемі людського капіталу. Такий систематичний аналіз здійснюється в працях С.М. Злупка, І.С. Коропецького, П.М. Леоненка, О.В. Романенко, В.Л. Арутюнова, А.А. Мазаракі. Серйозну критику даної теорії провадить у своїх працях відомий український економіст С.В. Мочерний. Відповідно базовими для даного дослідження стали теоретико-методологічні праці таких відомих українських філософів, як В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, С.Б. Кримський, В.С. Лук янець, М.І. Михальченко та багатьох інших. Але зазначимо, що аналіз такого концепту, як гуманний капітал, та розв язання сучасних проблемних аспектів теорії людського капіталу в умовах перспектив панування засад неоекономіки в контексті соціально-філософського знання й досі лишаються невирішеними. Інтенсифікація основного капіталу являє собою динамічний історичний процес заміщення людської фізичної сили засобами механізації та автоматизації, тоді як інтенсифікація знань стає процесом, в якому людська здатність до інновацій відіграє комплементарну роль, тобто посилює саму себе. Коефіцієнт корисної дії, включеність когнітивних підсистем в інноваційний процес залежать від знань про такі системи. Навіть високий рівень розвитку може залишитися незадіяним [2, 189]. Тому зростаюче значення інформаційних та комунікаційних технологій та зумовлений ними розвиток виробництва, що ґрунтується на знаннях, вважають важливими факторами, котрі мають забезпечити як економічно-господарську ефективність зростання неоекономіки, так і, відповідно, пришвидшити збільшення доходів та зайнятість населення певної країни, причому без інфляційних наслідків. Така перспектива стає стимулом для активізації наукових досліджень у системі соціально-філософського знання проблеми гуманітарного виміру функціонування економіко-виробничих структур в умовах неоекономіки. Вплив неоекономіки можна спостерігати на основі змін у міжнародній та внутрішньо секторальній структурах та принциповому зростанні продуктивності праці. Найвиразніше новітні впливи помітні на рівні мікроекономіки у структурних змінах безпосередньо виробництва. Тоді як ієрархічно структуроване велике підприємство є зразком традиційної економіки, новий зразок характеризується горизонтально організованими мережами підприємств, окремі елементи яких спеціалізуються на своїй відповідній компетенції. Різні ступені процесу виробництва тепер можна набагато простіше роз єднувати як організаційно, так і географічно. Як бачимо, підприємства у високо розвинутих країнах дедалі більше стають цитаделлю інформації, тоді як уречевлене виробництво завдяки контрактним формам може бути перенесене в місця, що відповідають вимогам мінімальних витрат розміщення. Але такий підхід не формує тенденції до зменшення концентрації підприємств, оскільки у новій економіці виникає низка специфічних причин щодо переваги великих форм виробництва. Не лише у виробничих і організаційних структурах, а й у ринкових стратегіях відбуваються глибокі зміни. Наприклад, такий товар, як інформація, часто продається з прибутком лише у тому випадку, якщо він пов язаний з іншим товаром. Тому індустріальна економіка є для таких переходів базисом, на якому аналізуються потрібні інновації підприємств на ринках інформаційних благ, а також на електронних ринках. Окремо відзначимо зміни у сфері праці, згідно з якими найманого працівника з трудовим договором дедалі частіше замінюватиме робітник з навичками праці в команді або з підрядним договором на виконання робіт чи послуг виключно під власну відповідальність. Тобто робітник поступово ставатиме самостійним підприємцем з гуманного капіталу. Відповідно змінюються й завдання держави в економіці. Йдеться, з одного боку, про правові та регулятивні фактори на національному й інтернаціональному рівнях (наприклад, питання оподаткування у сфері електронної торгівлі), а з іншого про соціальні та гуманітарні проблеми суспільства. 2 Зі структурної точки зору перехід до неоекономіки виявляється в проникненні інформаційних благ майже в усі економіко-господарські сфери, тобто, на противагу старій економіці, в якій вироблялися передусім матеріальні промислові блага, неокономічні блага мають переважно нематеріальну природу. Значною мірою схожими є поняття інформаційної економіки, економіки знань, віртуальної економіки; окремі сфери неоекономіки можуть позначатися як електронна економіка або Інтернет-економіка тощо. Категорії нової та старої індустріальної економіки слід розуміти як ідеальні типи, які в реальності не можна спостерігати ізольовано один від іншого. У сучасних високорозвинутих економікогосподарських комплексах матеріальні й нематеріальні економічні блага нерозривно пов язані. Перехід до нової економіки є пов язаним зі зміною структури секторів народного господарства, причому пріоритетними стають ті галузі, які особливо інтенсивно застосовують новітні інформаційні й комунікаційні технології. Але тлумачити неоекономіку як винятково секторне явище означає об єктивно применшувати її значення. У традиційних економічних сферах інформаційні блага стають дедалі важливішим фактором витрат, зростає вміст інформації у кінцевих продуктах, ручна праця і фактори фізичних затрат втрачають своє значення, тоді як важливішими стають нематеріальні фактори. Отже, при переході до нової економіки йдеться, насамперед, про витіснення не старих промислових галузей новими, а традиційних продуктів виробництва інформаційноінтенсивними продуктами, які поки що не завжди явно виявляються в різних галузях, але в перспективі охоплять усі сфери економіки. Причому в процесі цієї структурованої зміни відбувається глибокий перелом в економіці, її технологічному забезпеченні, але не в економічній теорії. Перехід до неоекономіки не можна вважати стрімкими змінами в даному секторі, починаючи з середини 90-х років, він є тривалим процесом, який зумовлюється фундаментальним переворотом у виробничих структурах господарського механізму. Розвиток неоекономіки прискорюється нині передусім за рахунок інформаційних і комунікаційних технологій, які відкривають доступ майже кожному індивіду до інформації з необмеженою швидкістю та практично на будь-якій території. Інформація сьогодні є недорогим та наявним у достатній кількості економічним фактором, який дедалі інтенсивніше застосовується в усіх сферах економіки. Аналогічний процес відбувався двісті років тому, коли досить обмежену енергію людської фізичної праці змінила механічна енергія, насамперед, парової машини. Внаслідок подібних технічних змін стрімко зростала енергомісткість виробництва та стверджувалися переваги промислової революції. Відповідно, змінювалася ві
Related Search
Similar documents
View more...
We Need Your Support
Thank you for visiting our website and your interest in our free products and services. We are nonprofit website to share and download documents. To the running of this website, we need your help to support us.

Thanks to everyone for your continued support.

No, Thanks